16 липня 2012 року помер Василь Олексійович Пірко, доктор історичних наук, професор кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету. Василь Пірко народився 24 лютого 1935 року в селі Волошинове Львівської області у сільській родині. Його життєвий шлях був непростим. 1942 року розпочав навчання в школі, але припало воно на воєнні роки, тому перервалось, поновившись у 1944 році. По закінченні сільської семирічної школи здобував освіту у Самбірському педучилищі, потім вступив до Дрогобицького педінституту, який 1956 року включили до Львівського держуніверситету. У студентські роки зацікавила проблематика модерної доби в історії України. На основі опрацювання архівних матеріалів під керівництвом професора Д.Л.Похилевича була написана дипломна робота на тему «Самбірська економія у другій половині XVIII ст.».
Після здобуття вищої освіти з відзнакою протягом чотирьох років працював учителем історії в школі інтернаті у Старосамбірському районі. Василь Олексійович ці роки згадував з надзвичайною теплотою, адже інтереси молодого вчителя знайшли відгук в учнів. Разом вони ходили в походи, вивчали історію Самбірщини. Взимку 1963 року надійшла пропозиція вступити до аспірантури Львівського державного університету. Кандидатська дисертація була пов’язана з помісним господарством Галичини. По закінченні аспірантури В.О.Пірко був направлений на роботу до Донецька, де на базі педагогічного інституту формувався державний університет.
Василь Олексійович пройшов шлях від асистента до професора, у різні роки обіймав посади заступника декана історичного факультету, голови навчальнометодичної комісії факультету. 1970 р. захистив кандидатську, в 1996 р. – докторську дисертацію. З 1973 р. його професійне життя пов’язане з кафедрою історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії, якою завідував понад 20 років.
Без перебільшення можна твердити, що основною складовою життя В.Пірка була наукова діяльність. Важливий поштовх до професійного дослідження дала робота над «Історією міст і сіл Української РСР». Коли в 1968 році за завданням обкому КПУ було відібрано групу фахівців для підготовки до видання тому, присвяченого Донецькій області, виявилося, що історія Донеччини до кінця XVIII ст. майже не вивчена. Необхідність заповнення прогалини підштовхнули до опрацювання віддаленого минулого Донецького краю. Багаторічна копітка праця в архівосховищах і бібліотеках Москви, Ленінграду, Києва, обласних центрів України дозволила зібрати великий матеріал для статей, монографій, докторської дисертації. Докторська дисертація на тему «Освоєння Півдня України в XVI-XVIII ст.» була захищена у 1996 році в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського.
Творчий доробок В.Пірка становлять дві з половиною сотні наукових, навчальних та публіцистичних праць, з яких 9 одноосібних монографій. Серед них варто виділити «Джерела до історії населених пунктів Донеччини (XVI-XVIII ст.), «Заселення Донеччини XVI-XVIII ст.», «Соляні промисли Донеччини XVIІ-XVIII ст.», «Заселення та господарське освоєння Степової України XVI¬XVIII ст.» тощо. Василь Олексійович брав участь у підготовці до публікації колективних праць з історії Донеччини: «История рабочих Донбасса», «История родного края», «Донеччина. Перехрестя цивілізацій», «Українське козацтво. Мала енциклопедія» та інших. В.О.Пірко став визнаним авторитетом з проблем заселення й освоєння території Донбасу й Південної України.
Досконало володіючи темою, він виступав на наукових конференціях, по радіо, на телебаченні, сесіях міської ради з дискусійних аспектів регіональної історії. Зокрема на зламі 1990-х – 2000-х років Василь Олексійович долучився до дискусії з приводу часу заснування міста Донецька.
В.О.Пірко був членом редколегій кількох наукових видань, працював членом спеціалізованих вчених рад при історичному факультеті Донецького та Запорізького національ¬них університетів.
Як викладач читав лекційні курси джерелознавства, спеціальних історичних дисциплін, політичної та історичної географії, методології історичного дослідження, спецкурси, керував курсовими, дипломними, магістерськими роботами, навчальновиробничими практиками. Будучи досвідченим викладачем, підготував і опублікував навчальні посібники для студентів «Русская палеография», «Северное Приазовье в XVIІ-XVIII вв.». У співавторстві зі своїми колегами та самостійно видав близько двох десятків методичних праць з вивчення історії Донбасу в школі.
Досвід наукової діяльності він передав молодому поколінню. Під його керівництвом актуальну наукову проблематику опрацьовували студенти, починаючи з 2-3 курсів і, як наслідок, готували як випускні роботи серйозні дослідження. Тому до аспірантури вступали молоді люди вже з певним дослідницьким підґрунтям. В результаті за підтримки професора Пірка було захищено 14 кандидатських і 1 докторська дисертації. З цих молодих науковців сформувалося коло однодумців, яке становить наукову школу В.О.Пірка з дослідження проблем заселення Південної України.
Не шкодував він часу і для школярів. Тривалий час керував краєзнавчою секцією МАН Донецької області, консультував учнів ліцею при Донецькому національному університеті у їхній науковій роботі. Важливою ділянкою стала робота із вчителями. Василь Олексійович читав лекції в рамках підвищення кваліфікації педагогівісториків, був причетний до проведення різноманітних професійних конкурсів.
З роками прийшло визнання. За сумлінне ставлення до професійної діяльності, активну науководослідницьку роботу він удостоєний грамот Верховної Ради України та президента України, двох грамот Міністерства освіти і науки України, численних подяк місцевих органів влади та адміністрації університету. Тричі здобував звання лауреата конкурсів «Книга Донбасу». Його нагороджено знаками «Отличник высшей школы СССР», «Відмінник освіти України», «За наукові досягнення», йому присуджене почесне звання «Заслужений професор Донецького національного університету».
Життєвий шлях Василя Олексійовича Пірка яскраво демонструє відповідь на віковічне питання про сенс людського буття. Себе він присвятив служінню людям у їхніх запитах найвищого ґатунку. Відштовхнувшись від досвіду своїх батьків і вчителів, він піднявся до вершин професійної й громадянської зрілості, підставивши плече молодому поколінню. Так забезпечується неперервність людського життя. Пам’ять про цю світлу людину зберігається в серцях близьких, друзів, колег, учнів, у текстах наукових праць, які стали здобутком вічності.
Висловлюємо щире співчуття родині Василя Олексійовича Пірка…
Колектив викладачів і співробітників Донецького національного університету