20 серпня 2011 року Вірі Родіонівні Перовій з Красноармійська виповнилося 100 років. Вона - єдина така ювілярка в місті.
Віра Перова народилася і весь час прожила у Красноармійську, тільки переїжджала з одного району в інший. У 6 років разом з двома братами та сестрою залишилася без матері, на руках у батька. Все своє нелегке життя жінка працювала: і в колгоспі, і на залізничній колії. У 1934 році познайомилася з майбутнім чоловіком, з яким прожила 66 років. Щастя сімейного затишку перервала Велика Вітчизняна війна. Федора Яковича Перова призвали до саперно-будівельних військ, і вже в 1941 році він потрапив у фашистський полон. До 1945 року Віра Родіонівна нічого не знала про його долю, була в окупації, в рідному Красноармійську. Разом з іншими жінками рила окопи… А чоловіка перевозили з одного концтабору до іншого, якимось чудом він вижив, дочекався звільнення радянськими військами. Це сталося аж у 1945 році. А ще у їхній долі була розлука Японською війною…
У 1947 році Перови збудували дім по вулиці Чайковського, де й прожили весь час. Віра Родіонівна працювала прибиральницею, з 1954 року – у школі №4, потім – санітаркою в туберкульозній лікарні, на пенсію вийшла не в 55, як усі, а в 60 років. І рідні, і сусіди кажуть, що завжди знали її як чистюлю - сама дотримувалася порядку у всьому, і від інших того ж вимагала.
Чоловік після війни відбудовував завод «Буддеталь», був теслярем на динасовому заводі, на заводі великопанельного домобудування. 10 років назад у віці 90 років Федір Якович пішов із життя. А Віра Родіонівна каже – «мало прожив»…
У щасті й любові подружжя виховало сина, який працював машиністом тепловоза; з ним та невісткою, внучкою й правнучкою живуть сьогодні однією родиною, у тому ж самому будинку. Історію про революцію, колективізацію, громадянську та Велику Вітчизняну війну, голод 1933-го та окупацію вони знають не лише з підручників, а й з розповідей живого свідка подій цілого століття. Рідні кажуть, що ще 2-3 місяці назад бабуся поралася по господарству, щоденно навідувала город, і до її думок дослухалися – а як же інакше, вік прожила… Ось тільки зараз нездужає, впала ненароком.
Представники міської влади, управління праці та соціального захисту населення, місцеві ЗМІ завітали до ювілярки напередодні дня народження, 19 серпня, у свято Преображення Господнього. Їхали й переймалися, щоб не розхвилювалася Віра Родіонівна, тиск не підскочив. А вона вже чекала на гостей, і хоч нездужала, трималася, як і належить іменинниці, в оточенні всієї своєї рідні.
Отримала ювілярка привітання й подарунки не тільки від влади міста – поздоровний адрес за підписом в.о. міського голови Г.Гаврильченко, грошову допомогу, квіти та продуктовий набір. Надійшла листівка й від президента України Віктора Януковича. У ній говориться: «…Радію, що, переживши багато бурхливих подій, ви стали свідком народження незалежної української держави, і сьогодні зустрічаєте свій ювілей у колі рідних та близьких вам людей. Бажаю міцного здоров’я, щастя, радості і благополуччя».
…Говорила Віра Родіонівна тихо й небагато. Але в кожній її фразі – життєва мудрість. Ще й напутнє слово гостям дала: «Бережіть себе, й не нервуйтеся за дрібниці. Вам – жити та жити. Ось мені 100 років, а ніби ще й не нажилася».
Надія АЛЕКСЄЄВА, начальник відділу інформації, іміджевої політики і зв’язків з громадськістю Красноармійської міської ради